Майно територіальної громади

Територіальній громаді села належить право власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, що є у власності територіальної громади, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Важливо зазначити необхідність спеціальних доручень, згідно з якими від імені територіальних громад можуть діяти органи місцевого самоврядування та органи державної влади (ст. 173 Цивільного кодексу України).

Детальніше: Майно та господарська діяльність громади

Навіщо створювати громаду?

Для безпосереднього вирішення питань місцевого значення територіальною громадою у випадках, якщо це необхідно, а також для сформування власних представницьких та виконавчих органів, форматування держави «знизу доверху» в інтересах та за участі територіальних громад.

Відповідно до ст. 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; ... встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Відповідно до статті 142 матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Детальніше: Навіщо створювати громаду

Наше село існує вже близько 400 років і за цей час змінилось 20 поколінь наших предків. Уявіть собі, яке глибоке коріння у нас з вами, який досвід і мудрість сповідували люди, що жили в нашому селі в минулі століття. На долю кожного покоління випадали різні випробування. Не обходили Малютянку ні епідемії, ні голод, ні свавілля і побори тих, хто в різні часи володів цими землями. Лише за останні сто років малютянці, як і весь український народ, пережили Першу світову війну, буремні і жорстокі роки більшовиської революції, голодомр, сталінські репресії, лихоліття Другої світової війни. Від часу її закінчення пройшло 70 літ – це вже три покоління, що не знали жахів війни. Але війна прийшла у нашу мирну країну і для більшості з нас стала не лише символом біди, смерті, руїни, а й поштовхом до зміни нашого світогляду.

Нагадаємо, що від часів встановлення комуністичної ідеології, влада цілеспрямовано і жорстко викорінювала основи духовності і моралі, які століттями формувались нашим народом: закривали церкви, натомість відкривали клуби, свята та обряди, що супроводжували взаємостосунки людей по селах і містах замінили на «1-е травня, 8-е березня, 7-е листопада». Залежні люди в невільній країні жили, втрачаючи власне достоїнство і самобутність і навряд чих то пам`ятав свій рід далі дідів. Поступово забувались давні традиції, общинні зв`язки і діяння: згадайте унікальну українську толоку. Лише старі люди, виховані в дореволюційні часи потай святкували і Паску, і Різдво та інші великі християнські свята. Наступні два покоління вже виростали атеїстами і більшість, вивчаючи у школі чи вузі ідеологічно спотворену історію не переймались тим, що вже втратили своє життєдайне коріння. Вони беззастережно приймали імперські схеми і тлмачення нашої минувщиния, і на цій основі учили своїх дітей та внуків – так творилися люди байдужі до національних цінностей. Коли Україна здобула свою омріяну незалежність багато людей наче прокинулись від кошмарного сну і зрозуміли, що були вже розчинені у так званій мішанині, що іменувалась «советский народ».

Відтоді вже пройшло 25 років. Виросло ціле покоління громадян, свідомих того, що вони українці, що їхня батьківщина – Україна , і що вона повинна стати такою, де вони могли б жити і ростити власних дітей не лише у достатку, а й культурними та освіченими. Для цього нам необхідно пізнати самих себе, свої глибині корені (проникнутись історією власної родини, свого села, країни), зрозуміти і серцем відчути, що ми є спадкоємцями великої культури, якою варто пишатися і саме таким почуттям гордості за власну самобутну культуру ми виплекаємо почуття гордості за свій народ, за країну, виплекаємо високу мораль і достоїнство в нас самих, і в наших дітях.

Перш, ніж стати заможними, нам вкрай необхідно стати високоморальними, адже всі ми розуміємо, що наше суспільство у гонитві за гошима втрачає моральний стрижень, який у процвітаючих країнах є основою основ. Коли ми щодня з динаміків радіоприймачів, з екранів телеізорів, на роботі, від знайомих і друзів чуємо, що все погано в нашому спільному домі, що погані депутати, президент і уряд, що країна котиться у прірву і не має національної ідеї, яка об'єднала б нас усіх - не зважайте, бо наше світосприйняття залежить лише від нас самих. Життя – це не те, як ми живемо, а як ми сприймаємо це життя, як ми хочемо жити і що ми для цього робимо.

Якщо кожен з нас у власному домі, подвір'ї, на вулиці, у селі робитиме все можливе для власного, а значить і для загального добра – всі ми будемо жити краще. Ми маємо відчути себе господарями у нашому селі, стати тією громадою, яка незалежно від політичних ігрищ, які вже всім безкінечно остогидли, житиме у злагоді, гуртуватиметься навколо спільних добрих справ, допомагати сусідам і родичам, а не сваритись з ними, ростити дітей у глибокій повазі до старших.

Кажуть, що гуртом і батька добре бити, але це так шуткували наші прадіди, а нам треба гуртом співчувати чужій біді, допомагати тим, кому живеться сутужно і не забувати, що не хлібом єдиним живе людина. Треба ходити до храму, не забуваючи бога і, неодмінно разом, усім селом збиратись на свята аби відчути себе не лише на день села частиною спільноти, що називається МАЛЮТЯНЦІ. Маємо гуртуватись, щоб разом заповнювати духовну порожнечу, щоб діти були свідомими особистостями, виростали з почуттям власної гідності, гордості за приналежність до народу, який крізь лихоліття не втратив своєї культури.